«Праўдай абавязаны мы ёй…». Людзі з інваліднасцю прысвяцілі свае вершы Радзіме

Сябры, не ведаю, ці сказаў хто пра любоў да Радзімы лепей за Францыска Скарыну: «Як ад нараджэння звяры, што ходзяць у пустыні, ведаюць ямы свае; птушкі, што лётаюць у паветры, ведаюць гнёзды свае; рыбы, што плаваюць па моры і ў рэках, чуюць віры свае; пчолы і тым падобныя бароняць вуллі свае, – так і людзі, дзе нарадзіліся і ўскормлены, да таго месца вялікую ласку маюць».
Для кожнага гэтыя неўміручыя радкі раскрываюцца па-свойму. А Уладзімір Караткевіч знайшоў такія словы:
Можна ўсё: пусціць каханне дымам,
Ўзяць і занядбаць мінулы шлях.
Але толькі – не любіць Радзімы
З чорнаю павязкай на вушах,
З чорнаю павязкаю на вуснах,
З чорнаю павязкай на вачах.
Толькі слухаць словы нездрадлівыя,
Толькі не тлуміць яе маной,
Бо адным мы вінны пакуль жывы
Перад нашаю вялікай нівай:
Праўдай абавязаны мы ёй.
Ісцінай.
Адзінаю.
Адной.
Сабралі падборку кранальных вершаў нашых чытачоў, прысвечаных Радзіме, яе жывапіснай прыродзе, веры ў Бога. Рады прэзентаваць чарговы выпуск «Паэтычнага куфэрака» на нашым сайце.
Юрий ЖЕЛЕЗОВСКИЙ. Щучин
***
Все по милости Божьей дается:
Каждый вздох, каждый день или ночь.
Ну а если жить в скорби придется,
Знай: молись, себе сможешь помочь.
Распахни свое сердце пред Богом
И в надежде всегда пребывай.
И счастливее станет дорога –
Путь в жизнь вечную ты обретай.
Царство Божие силой берется,
Ты учению следуй Христа.
Если это тебе удается,
Ощутишь: жизнь твоя не пуста.
Андрей КАДУШКИН. Минск
Беларусь
Со свечою в руке в Божьем храме,
Ностальгии с души снявши груз,
Словно сын за любимую маму,
Я молюсь за тебя, Беларусь.
Потому что мы не выбираем,
Как и мать, от рождения Родину,
Не заменит и рай того края,
Где прирос сердцем, как куст смородины.
Мне так дороги добрые люди,
Что встречал на твоей я земле,
Их улыбки в душе вечно будут
Словно лучики света во мгле.
Без красы твоих улиц окрестных,
По которым я часто бродил,
Жизни нет, как без слов нет и песни,
Что в моей зарождалась груди.
Я с тобой прожил горе и счастье,
Я с тобой прожил радость и грусть,
Жизнь моя пронеслась в одночасье
Над землей твоей, Белая Русь.
Так пускай же судьба и Отчизна
Будут как неделимый союз.
Будем пусть от рожденья до тризны
Мы едины с тобой, Беларусь!
Руслан КУЗНЕЦОВ. Лиозно
Вспоминаю
Часто по ночам мне снятся горы,
Снова вижу кишлаки в огне.
Снятся мне афганские дороги,
Снова вспоминаю о войне.
Вспоминаю, как мы там служили,
Как сухпай делили на двоих.
Как мужскою дружбой дорожили…
Вспоминаю всех друзей своих.
Снится сон, и снова, снова вижу,
Как эрэсом харкнула гора.
Как КамАЗу разнесло кабину,
Как летели в горы трассера.
Хоть уже давно пришел мой дембель
И живой вернулся я домой,
Но, как прежде, снится мне ночами,
Что опять уходим в боевой.
Татьяна ТИХОНОВА. Полоцк
Метель февраля
Есть прелесть в февральской
волшебной метели,
Когда вслед за мною снежинки влетели
В открытую дверцу такси иль трамвая,
Когда, на ресницах слезинками тая,
Бегут по щеке, оставляя мокринку.
Когда берегу на перчатке снежинку,
Шепчу пожелание будто шутливо,
Но втайне надеюсь, что будет
правдиво.
Сосульками стынут вечерние крыши.
И те до утра, как летучие мыши,
Висят, сберегая для солнышка слезы.
Нагрянут еще попрощаться морозы.
Пока же метель в феврале развлекает:
Снежинка моя на перчатке не тает,
Мигнувшая мне под неоновым
светом.
Февраль оказался прелестным поэтом!
Геннадий ПЕСЧАНСКИЙ. Берёза
Двадцать третье февраля
В зимнем сне спит спокойно земля,
И струят синеву небеса.
Двадцать третье в строю февраля
Серебрится снежинкой в глазах!
Нынче праздник у бравых солдат,
На погонах несут синеву.
В небесах ярко звезды горят,
Над землею лучисто плывут.
В этом блеске земной тишины
Гарнизон по подъему встает.
Всех весеннее братство роднит,
На защиту Отчизны зовет!
Дышит в утреннем свете земля,
Пробуждаются зимние сны…
Двадцать третье в строю февраля
Шлет всем весть на пороге весны!
Зимний вечер
Зимний вечер укрывает город,
Пологом спускаясь на дома,
И поземку по дорогам гонит –
Крутит вновь веретено зима.
Вечер сдвинул очертанья улиц,
Превратил в гирлянды провода.
Он морозцем крепким окна студит,
Осыпаясь инеем в садах…
Свет фонарный в тишине рассеял,
Сыпанул снежинок на асфальт
И промчался с ветром по аллеям,
Зазывая на ночь снегопад.
Павел ГАРАСТОВИЧ. Минск
Зима
Хмурится зимнее небо,
Снегом мохнатым сорит.
Мы у полей просим хлеба,
Значит, пусть гуще летит.
Небо с утра без просветов,
Солнца давно не видать.
Шлют мне в больницу приветы,
С ними же легче лежать.
Жаль, что зима не морозна,
Часто меняет прогноз.
В детстве она была грозной,
Крепко щипала за нос.
Нынче в природе раздолье –
То ли дожди, то ли снег.
Но в Рождество богомолье,
Женщины прячутся в мех.
Зима свою волю проявит,
Стукнет морозом февраль,
Ветер порошей забавит,
Будет совсем пастораль.
Март нашу зиму продолжит,
Уходит зима не спеша.
День себя празднует дольше,
Скучает по листьям душа.
Віктар КУНЦЭВІЧ. Магілёў
***
Паўночным шуганула ветрам,
І холадам дыхнуў мароз,
Прахожы хапануў паветра,
Няўцямна барадой затрос.
І ціха хліпала газоўка:
«О, не прыходзь лепш,
Новы дзень!»
На шыбах з інею мураўка.
А як прыпаў да шкла прамень
Яшчэ халодным пацалункам,
Світанак груганоў прынёс –
Гаспадара з заплечным клункам
Павёў па вуліцы данос.
Маркотны б быў у хаце вечар,
І гаспадарыла б тут ціш,
Але гудзе, пяе малеча:
Да гора трэба дарасці.
Юрась МАЗАЛЕВІЧ. Баранавічы
Храні, Гасподзь…
Мы просім у Цябе, Гасподзь Усявышні,
Дазволь нам жыць у згодзе і любві,
Адчуць душой у вышніх, хто нам бліжні.
На мір і шчасце нас благаславі…
Благаславі дзяцей да роднай мовы,
Аберажы краіны радавод,
Дазволь адкрыць у іх душы высновы,
Што толькі з роднай мовай мы народ.
Калі мы разам, мы адна краіна,
Без выклікаў, без спрэчак і пагроз.
І ў кожным з нас жыве адна Радзіма,
Жыцця наканаваны Богам лёс.
Храні, Гасподзь, усіх, хто побач з намі,
Даруй і тым, што крыўдзілі падчас.
Памілуй нас, дзе саграшылі самі,
Спасі і зберажы, Усявышні, нас…
Надзея ПАРЧУК. Брэст
Шчаслівая раніца
Я вітаю цябе, мая раніца!
Я вітаю цябе, маё неба!
Больш бядою твой твар не апаліцца –
Нам пажараў сусветных не трэба!
Анічога благога не здарыцца
З Беларуссю маёю ніколі…
Бласлаўляйся, блакітная раніца,
Падымай сваё сонца над полем!
Нам свяціць яно з высяў не зморыцца:
Ёсць цяпла і святла ў ім багата.
Хай ніколі ўжо больш не паўторыцца
У гісторыі чорная дата.
Я вітаю цябе мірнай, раніца!
Я вітаю цябе чыстым, неба!
Хай заўсёды так дзень пачынаецца,
А іначай… іначай не трэба!
Пра сына горад не забыў
Герою Савецкага Саюза, пінчаніну, франтавіку-танкісту Пятру Корбуту прысвячаецца
Радзіма помніць пра цябе
І будзе памятаць заўсёды:
Аддаў жыццё ты ў барацьбе
За наша шчасце і свабоду.
Граміў фашыстаў пад Масквой,
Браў цытадэль на рускай Волзе
І на Дняпры вёў жорсткі бой,
Аб хуткай марыў Перамозе.
Адбіў ты штурмам Нікаполь,
Умацаваныя высоты,
Цярпеў крывавых ранаў боль –
Гнаў танк на вогненыя доты.
Смяротна ранены ў баі,
Без скуры, голымі рукамі
Трымаць стараўся рычагі
Паміж забітымі сябрамі…
На брацкіх могілках ляжыш –
У Мелітопалі свабодным,
А Пінск табою даражыць
Як абаронцам – сынам родным.
Прыгожым прозвішчам тваім
Назвалі вуліцу ў Пінску,
Дзе бегаў ты зусім малым,
Сваю пакінуўшы калыску.
На доме, дзе ў дзяцінстве жыў,
Нам пра цябе згадае дошка –
Як сын Радзімай даражыў
І спасцігаў жыццё патрошку.
Адважным подзвігам тваім
Усе пінчане ганарацца.
Ты не сышоў ад нас зусім –
Табе героем вечна звацца.
Вядучая рубрыкі Ніна КАЗЛЕНЯ
Новости из жизни белорусов с инвалидностью в нашем Telegram-канале. Подписывайтесь!
Комментарии
Авторизуйтесь для комментирования
С 1 декабря 2018 г. вступил в силу новый закон о СМИ. Теперь интернет-ресурсы Беларуси обязаны идентифицировать комментаторов с привязкой к номеру телефона. Пожалуйста, зарегистрируйте или войдите в Ваш персональный аккаунт на нашем сайте.